– У нас лікують усі, кому не ліньки. У нас мало не ко­жен другий – екстрасенс, ча­клун, маг тощо. У зв`язку з цим скажіть, будь ласка, владико, як ставиться до цих лю­дей Церква?
– Церква визнає зцілення, яке відбувається силою Бо­жою. Так зцілював, згідно зі святим Євангелієм, Ісус Хрис­тос. Тому Церква вважає, що Бог, створивши Всесвіт, за­кони природи, може зцілювати хворих своєю благодаттю че­рез святих людей (про це є свідчення у Святому Письмі). Люди віруючі звертаються з молитвою і просять у Бога зцілення від хвороб. Історія нагромадила безліч прикладів того, як через молитву святих Господь зцілював. Таке зці­лення можна вважати надпри­родним.
Крім того, Церква визнає ме­дицину. Господь дав силу лю­дині природним способом лі­кувати хвороби. Церква бла­гословляє медицину, визнає все, що робить медицина – на­укова чи народна: лікуван­ня травами, водою, психоло­гічним впливом на людину. Церква визнає це, як таке, що відповідає моральним принци­пам християнства.
Поряд з цим Церква визнає лікування різними ліками, хі­рургічним шляхом чи іншими засобами, які ґрунтуються на природі людини, вивченні її анатомії чи психології. Однак церква від­кидає дії екстрасенсів, бо вва­жає, що це так зване ліку­вання може бути двох напря­мів. Або – від диявола, або простісіньке шарлатанство.
– Але ж Ви сказали, серед іншого, що Церква визнає лі­кування шляхом психологіч­ного впливу на людину. Ска­жімо, взяти Кашпіровського.
– От-от, і хочу ска­зати саме про нього. Десь у 1990 році він звертався до мене, щоб я благословив його на цю діяльність. Я його запитав, чи хрещений він. Анатолій Ми­хайлович заперечив. Тоді я сказав йому, що спочатку йо­му треба охреститися. Він за­питав, чи не втратить через це свого дару. Я пояснив: якщо у нього добра сила, то з хре­щенням тільки збільшиться; якщо ж зла, то він її втра­тить. Подумавши, Кашпіровський відповів: “Я утримаюсь”.
Таке лікування – не що ін­ше, як втручання злої сили в людський організм.
– Між іншим, владико, чи знаєте Ви, що Кашпіровський по “Останкіно” сказав щось у такому плані: він дурив людей, наживався за їх рахунок. От до чого дійшло блюзнірство.
– Я вважаю блюзнірством те, що Кашпіровському нада­вали ефір, великі зали, стадіони. І таким, як він. Хворі лю­ди, втративши надію, звертаються до таких, з дозволу сказати, цілителів.
Кашпіровський – це один тип. А ось інший. Я знав од­ного чоловіка, художника за фахом. Його дружина – кос­топрав, допомагала людям. І раптом він теж почав лікувати, як... екстрасенс. Звичайно, він нічого не міг дати людям. Це суцільне шарлатанство. Вдався до нього заради матеріальної вигоди.
– Не заперечую засилля шарлатанства в цій справі. Та от взяти того ж Кашпіровського. Якби він охрестився і дар його збільшився, це було б зціленням Божою благодат­тю (може, серед цілителів цьо­го плану і є такі). З іншого боку, читаючи Біблію, я подумала от про що. Ісус Христос, Микола-Чудотворець, Пан­телеймон Цілитель і багато інших, на мій погляд, працювали як могутні екстрасенси. То чому ж Церква відкидає всіх таких цілителів?
– Ви помиляєтеся. Те, що написано у Святому Письмі, свідчить, що люди зцілювалися через Божественну силу. Ісус Христос зцілював словом: тому, хто не ходив, наказав за­лишити ліжко і йти, сліпому звелів прозріти. Той ішов, а той прозрівав. Це діяла Божа благодать, бо тільки Богові це під силу. А святі зцілювали молитвою, зверненою до Бога, і Бог давав їм силу.
– Я бачила багатьох і різ­них екстрасенсів. Щоправда, не запитувала їх, хрещені во­ни чи ні. Але серед них були такі, що перед сеансом моли­лися, читали “Отче наш” чи просили пробачення у Ісуса Христа. Дехто на сцени пала­ців культури виносив ікони, запалював свічки і... теж мо­лився, а потім починав ліку­вати, виганяти бісів і т. ін. В залі зчинялися содом і гоморра – крики, плач, виття...
– Самі розумієте, що то певною мірою театральний анту­раж, розрахований на те, щоб вплинути на психіку людей. Молитва, отже, може бути ви­дима, щоб зовні показати її, привабити людей, переконати їх, що то робиться з Божого благословення, хоча насправді Його там, само собою зрозу­міло, немає. Є серед народних цілителів люди, які моляться щиро, і Бог дає їм дар ліку­вати хворих. У нас в Україні були і є такі люди, які володіли і володіють даром лікува­ти хвороби. Але вони не нале­жать до екстрасенсів.
– Значить, за екстрасенса­ми, біоенергетиками ви не визнаєте цього дару?
– Може, серед них є окремі такі люди. Однак до всіх цілителів цього плану треба ставитися вельми обережно. Хоча б заради самозбережен­ня.
– А є ж іще чаклуни, ма­ги. Відомий чаклун Тарасов у Росії. Якось випадково потрапила на лекцію чаклуна з По­лісся (Білорусь). Вони теж ні­би зцілюють.
– Це люди, які діють під владою злого духа. У книзі “Діянь святих апостолів” є такий приклад. Була жінка, яка не вірила в істинного Бога, але зцілювала. Апостол Павло вигнав з неї біса, і вона втратила силу, перестала зцілюва­ти; її господарі обурилися, пе­реставши одержувати прибу­ток. Між іншим, у Святому Євангелії фарисеї звинувачу­вали Ісуса Христа, що він ні­бито діє силою Вельзевула, коли виганяє бісів, хоча це, як ви розумієте, не так.
– Якось на зібранні екстра­сенсів один з них напучував своїх колег: мовляв, у житті треба за все платити, тим-то вони неодмінно повинні за свою допомогу людям брати гроші.
– Коли людина зцілює Бо­жою благодаттю, то грошей за це не бере. Людина ж одер­жала дар від Бога! Тим-то повинна допомагати людям безплатно. За Божу благодать грошей не беруть. Коли так званий “цілитель” вимагає гро­ші, то це означає, що не від Бога його сила.
– Коли, владико, так під­ходити до цього, то у мене з’являється думка, що більша частина наших медиків не від Бога. Весь час норовлять во­ни заглянути в кишеню пацієнтів. Особливо жахливий, як на мене, стан у хірургії, онкології, де негласно все розписано: скільки дати хірургу, скільки – анестезіологу тощо. І приречені люди дають. А ті беруть гроші у потенційних смертників. І таких прикладів скільки завгодно. Хочеться сподіватися, що ці гроші не підуть їм на добро.
– Господь розсудить.
– Але я вірю в щирих ці­лителів. Якось на курсах народ­них цілителів підвівся сивочолий чоловік і сказав: “От ці­лителі нарікають, що життя тяжке настало, тим-то ніяк не мо­жна обійтися, щоб не брати з людей грошей. Я не згоден з цим. Я лікую людей безплат­но. А на життя собі заробляю сільськими мозолями”. І він показав залу натруджені ру­ки. Картаю себе й досі, що не записала його прізвища. Але готова вклонитися йому.
– У моєму селі Благодат­ному, що на Донеччині, теж був чоловік, який лікував во­дою, росою, травами. Грошей не брав. Іноді люди приноси­ли йому якісь продукти. Але то була, власне, не платня, а вияв почуття вдячності.
– А тепер, владико, запи­тання іншого плану. Іноді лю­дина хворіє, а їй кажуть: ох­рестись, і тоді полегшає. Буває, що допомагає. Як Ви ставитеся до акту хрещення? Чи вважаєте, що він певною мі­рою є цілительним? Чи поліп­шення стану людини пояснюється її вірою, є результатом психологічного впливу?
– Якщо людина приймає хрещення тільки заради зцілення, во­на не зцілиться. Хрещення приймають заради очищення від гріхів. Людина має духо­вно переродитися, стати чле­ном Церкви. Але Господь може зцілити її за її вірою. Христос сказав, що навіть віра завбільшки з гірчичне зернятко може дати людині силу, здатну гори перевернути. Вона може звертатися з щирою молитвою до Бога, і Бог зцілить її від духовної й тілесної немочі.
– Владико, до мене зверну­лася жінка і розповіла про себе. Хрестили її у зрілому віці, ім’я її Алевтина. Вона його чомусь соромиться. І ко­ли священик запитав, вона тихо назвала ім’я. Священик недочув і перепитав: “Валентина”? Вона не стала заперечувати, і її охрестили як Валентину. Тепер вона тяжко захворіла. Вирішила до Бога звернутися! І запитує, як бути? Вважати себе хрещеною чи ні? Може, охреститися заново? – запитує. – Оскільки мене хрестили іншим ім’ям, то виходить, що я не хрещена?
– Ця жінка хрещена, бо справа не в імені, а в тому, що її хрестили водою в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, її прийняли в лоно Церкви. Хоча з іменами нині складна ситуація, і прошу написати про це, щоб імена під час хрещення давалися на честь святих. Це, звичайно, не має догматичного характеру. Якщо у вас у паспорті якесь інше ім’я, це не означає, що ви з ним не можете жити.
За такої ситуації під час хрещення вам дається православне ім’я (в паспорті – одне, а при звертанні до Церкви – інше). Князь Володимир при хрещенні дістав ім’я Василія, княгиня Ольга – Єлени. Чому Церква проти різних неправославних імен? Знаєте, коли немовлят називали Трактором, Революцією чи ще якось, це вносило бездуховність у підбір імен, не відповідало погляду Церкви на людину. Коли Бог дозволив давати імена людям, тваринам, то вимагалося, щоб вони відповідали суті людини, іншої живої істоти. Скажімо, Єва в перекладі з єврейської означає життя, бо вона була джерелом життя людського роду. Тваринам теж давалися імена, щоб ті відповідали їх суті й суті природи. Церква хоче, щоб у ваше ім’я був закладений духовний зміст. От і дбає про відродження добрих традицій.
– Побутує думка (про це людям часто кажуть і народні цілителі), що треба носити хрест, оскільки він є захистом людини від злої сили, негараздів життя. Яка з цього приводу Ваша думка, владико?
– Хрест як такий сили не має. На хрестах розпинали злочинців, і ті хрести не мали Божественної сили. Хрест як символ спасіння – це той, що пов’язаний з Ісусом Христом, він має Божественну силу. Ісус Христос врятував людей від гріха, від смерті. Людина має носити символ нашої надії на перемогу добра над злом, нашого спасіння. А відтак хрест допомагає нам, хрест захищає віруючу людину. Знаю конкретний факт, коли хрест на грудях врятував людину від самогубства (взагалі таких свідчень багато). Людина, збираючись вчинити цей злочин, почула ніби чийсь голос: зніми хрест. Вона не зняла. Потому знепритомніла, впала, але зла собі не заподіяла. Отже, хрест – охоронець кожної людини від усякого зла.
– Але ж, владико, хрест, як і віра, – справа, скажімо, моєї совісті, моєї душі, щось глибинне, інтимне. І коли я бачу молодих і не дуже молодих красунь і красенів, які вішають коштовні масивні хрести поверх одягу, мені здається, що це блюзнірство, що віра там і не ночувала, що то виставляється напоказ його (її) достаток: дивіться, мовляв, скільки у мене золота, срібла чи чогось іншого... або: бачите, яку гарну цяцьку маю, хрестик дуже мене прикрашає.
– Ви праві. Багато молоді носить хрест поверх одягу. Це не свідчення віри в розіп’ятого Христа. То для них сама лише прикраса. Вважаю, що це є наругою над Спасителем. Кожен християнин має носити хрест на грудях як символ нашого спасіння. Але не виставляти його для загального оглядання.
 
Газета “Демократична Україна”,
26 вересня 1995 року,
розпитувала Лідія Рута