КОРЕСПОНДЕНТОВІ АПН
20 лютого 1976 року
 
Запитання: Яке становище православної Церкви в Україні?
Відповідь: Про становище православної Церкви в СРСР розповідав Святійший Патріарх Пимен в інтерв’ю кореспондентові АПН. Український Екзархат є складовою частиною Руської Православної Церкви, а тому церковне життя в Україні таке ж багатогранне й різноманітне, як і вся діяльність православної Церкви. В Україні існують 18 православних єпархій, ними керують митрополити, архиєпископи та єпископи. Доречно сказати, що до Жовтневої революції на нинішній території республіки було 14 єпархій. Кожна єпархія має різну кількість парафій. Є єпархії, що налічують понад 1000 парафій.
Запитання: Як підготовляються священнослужителі Православної Церкви в Україні?
Відповідь: Руська Православна Церква має духовні академії та семінарії, в яких підготовляються пастирі Церкви, в тому числі і для Українського Екзархату. В Україні є духовна семінарія в Одесі. В 1975 році ми збільшили прийом до семінарії, відкривши паралельні класи.
Запитання: У західній пресі протягом кількох років неодноразово повідомлялося про закриття Флорівського жіночого монастиря в м. Києві. Чи це правда?
Відповідь: У м. Києві існують два жіночих монастирі: Покровський і Флорівський, у них проживає понад двісті черниць і послушниць. Повідомлення деяких західних газетних агентств про закриття Флорівського монастиря не має під собою ніякої підстави. Неправдива інформація про Флорівський монастир нас особливо дивує, коли зважити, що цей монастир відвідують численні іноземні гості й туристи, про нього повідомляється на сторінках нашої церковної преси, зокрема в українському журналі “Православний вісник”.
Запитання: Чи існують інші монастирі в Україні?
Відповідь: В Україні є два чоловічих і сім жіночих монастирів, у тому числі Почаївська лавра. До речі, і про Почаївську лавру деякі начебто солідні газети подавали неправдиві повідомлення. В Почаївській лаврі чернече життя проходить у нормальних умовах, згідно з православними традиціями та уставами. Останнім часом у лаврі проведено центральне опалення, з допомогою державних реставраційних майстерень проводиться велика робота з реставрації живопису. Лавру відвідують, особливо в літній період, численні паломники з усієї країни.
Запитання: Чи допускається в Радянському Союзі релігійне виховання?
Відповідь: Релігійне виховання в нашій країні здійснюється через сім’ю і храм. Храми є не тільки місцем богослужіння, але також і місцем церковної проповіді. Через богослужіння і проповідь віруючі одержують необхідне християнське виховання. Мільйони наших православних християн дістали релігійне виховання саме таким чином, у тому числі й молодь. Хто бажає здобути богословську освіту, може вступити до духовного навчального закладу.
Запитання: У зарубіжній пресі й по радіо часто говорять про захист гнаної Церкви та віруючих у Радянському Союзі. Що Ви можете сказати з цього приводу?
Відповідь: Мене дивує, що нашу Церкву й віруючих називають гнаними. У Радянському Союзі немає гнаних за релігійні переконання. Віруючі й невіруючі нашої країни становлять єдине суспільство, яке активно й творчо працює на благо своєї Вітчизни. Радянська держава з розумінням ставиться до потреб Церкви. На жаль, західна преса не звертає уваги на факти нормальних відносин між Церквою і державою. Навпаки, деякі західні агентства преси, використовуючи наклепницьку та необ’єктивну інформацію, намагаються ввести в оману світову громадську думку і тим самим перешкодити запровадженню в життя Гельсінкської угоди.
Запитання: А чи не можете Ви сказати, як Руська Православна Церква сприйняла Заключний Акт Гельсінкської угоди?
Відповідь: Від самого початку виникнення ідеї Загальноєвропейської Наради з безпеки та співробітництва Руська Православна Церква її активно підтримувала. Так, наприклад, її представники взяли участь у Брюссельському форумі, в Московському конгресі миролюбних сил. У Загорську відбувалися зустрічі релігійних діячів і на них також обмірковувалися питання європейської безпеки й співробітництва. Віруючі разом з усім народом нашої країни з радістю зустріли результати Загальноєвропейської Наради. Після підписання Гельсінкського Заключного Акту Святійший Патріарх Пимен, висловлюючи думку Руської православної Церкви, сказав: “Радіючи з успіху Загальноєвропейської Наради, ми разом з тим розглядаємо його як початок здійснення широкої програми організації миру та співробітництва на нашому континенті”.
Запитання: Ви були учасником П’ятої Асамблеї Всесвітньої Ради Церков у Найробі. Чи правда, що стосовно нашої країни там були виявлені тенденційні дії?
Відповідь: На Генеральній Асамблеї в Найробі було виявлено необ’єктивний підхід як до нашої країни, так і до нашої Церкви. Ми відкрито заявили про це на пленарному засіданні Асамблеї. Нам доводиться жалкувати з приводу упередженої думки керівників ВРЦ про нашу державу і про Руську Православну Церкву. До речі, генеральний секретар ВРЦ п. Ф. Поттер у вересні 1975 р. був у мене в гостях, бачив наочно діючі храми й монастирі, особисто був присутній на відправах, говорив, що “його завжди охоплює радісне почуття, коли він перебуває в цій миролюбній країні, в такій молитовній і щасливій обстановці”. І дуже прикро, що п. Ф. Поттер, на загальне наше здивування, на Асамблеї про свою подорож до Радянського Союзу, і в тому числі в Україну, не сказав нічого.
Однак відрадно, що на засіданнях Асамблеї були тверезі голови, які зосереджували свою увагу на актуальних проблемах, що хвилюють народи світу, і розв’язанні їх, важливому для всього людства.
Запитання: Чому Руська православна Церква приділяє багато уваги справі захисту миру?
Відповідь: Ми вважаємо, що збереження миру – це найважливіше завдання сучасного людства. Про мир повинні турбуватися не тільки політичні діячі, але всі люди нашої планети, в тому числі й християни. Брати активну участь у миротворницькій діяльності спонукають нас християнська совість і Євангеліє. Тому наша православна Церква і надалі братиме активну участь у миротворницькому служінні.