Однією із умов вічного життя у Божому Царстві є одна, здавалось би, дуже проста істина – стати подібним до дітей.
Це може звучати для нас досить дивно, але згадаймо слова Ісуса:
"Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство.
Хто, отже, стане малим, як ця дитина, той буде найбільший у Небеснім Царстві." Мф. 18, 3-4
Умова дуже зрозуміла – навернутись і стати, як діти. Мабуть, у цих словах – щось дуже важливе.
Що найбільш притаманне дітям ? Справжнє відчуття безпорадності. Саме воно робить дітей абсолютно залежними від свої батьків.
Чи не про це ж говорить апостол Павло як про запоруку Божої сили та підтримки?
"Тому я милуюся в немочах, у погорді, у нестатках, переслідуваннях та скорботах Христа ради; бо коли я немічний, тоді я міцний." 2 Кор. 12, 10
Здавалось би, так банально просто. Але може саме цього нам і не вистачає? Цієї живої безпорадності, щоби жити у Цартсві Небеснім?
Бо якраз безпорадність робить людину залежною від Бога, а значить – сильною.
Ми часто можемо говорити, що покладаємось на Бога, але разом з тим все-таки намагатись усе контролювати з огляду на свої сили, знання, мудрість.
Та істина в тому, щоби визнати своє безсилля і прийняти Божу силу.
«БЛАЖЕННІ ВБОГІ ДУХОМ, БО ТАКИХ Є ЦАРСТВО НЕБЕСНЕ»