Є в християнстві речі про які не наголошують не тому, що вони не важливі, а тому, що вони очевидні. Серед таких питань – наше ставлення до тварин. Церква завжди вважала, що про це соромно зайвий раз нагадувати дорослим людям, які мріють стати не просто повноцінними членами суспільства але хочуть стати святими та богоподібними. Все ж, як показує практика, пастирі час від часу все таки мають нагадувати людям про таке, бо саме наше ставлення до тварин і рослин є тонким і чутливим барометром нашого християнства. Тільки та людина, яка може адекватно опікуватися багато років тваринами та рослинами не роблячи собі жодних вихідних і послаблень, вчиться дієво розрізняти добро від зла й вірно розставляти життєві пріоритети може стати християнином.
Християнство за своєю природою відрізняється від всіх інших релігій та вчень саме тим, що проповідує, ставить як ідеал безумовну любов. Себто, таку любов, для народження якої не потрібні якісь особливі обставини чи сприятливі умови. Для любові до ближніх будь-які наші умови – сприятливі. Ми маємо любити все творіння Боже вже по факту його існування. Воно існує – значить його треба любити і приймати таким, яким воно є. Не по тому, яку користь воно може нам принести, чи яку насолоду фізичну и естетичну може нам подарувати, а просто тому, що ця тваринка чи рослинка – Боже творіння, наші менші брати та сусіди по цій планеті. Лише цього одного вже має бути достатньо, щоб правильно ставитися до всього живого. Якщо ж та чи інша жива істота ще й нам приносять радість, милуючи наше око чи даруючи радість перебування поруч, як от звичайні наші домашні тварини чи рослини, то годі згадувати, що їх маємо огорнути особливим теплом. Вірний у малому, буде вірним у великому. Як, і навпаки. Той, хто навчився любити Бога, вчиться любити і ближнього, і дального, і рослину, і тварину. Хто не любить тварин, не піклується про рослин, тим більш – не здатен на любов до людей і Бога. Світлий ідеал безумовної любові до тварин, скажімо в індуїзмі чи інших релігіях, які навчають про реінкарнацію, мають зовсім інші причини, ніж у християн. Прибічники східних культів боїться вбити комашку не тому що її так люблять і цінують, а тому, що в цій комашці може жити його покійна бабуся в своєму черговому перевтіленні. Відчуваєте різницю? Хоча бабусь ми теж любимо.
1. Ви не бог для тварин і рослин. Рослини та тварини, яких ви купляєте чи приймаєте в дарунок, не стають вашою власністю. Навіть наше з вами життя дано нам Богом в тимчасове користування. Воно не цілком наше. Прийде час, і ми змушені будемо давати звіт за прожите життя, за свої вчинки та слова. Так само й з дітьми. Вони наші – але ми не їх вічні господарі.Годі говорити, що ми несемо відповідальність за життя тих істот або організмів, які знаходяться на нижчому щаблі розвитку, але ми не є їхніми господярями. Їх «простіша» природа зовсім не говорить, що вони гірші за нас. Вони просто і н ш і. А наша плата за них – це не плата за річ, якою ми будемо користуватися. Це наша своєрідна компенсація та вдячність тим людям, які більше не можуть мати поруч себе таких чудових друзів. Ви не можете, не маєте права поводитися з живими істотами так, як собі хочете. Вони не ваші, а Божі, і ви неминуче будете давати за них звіт Богу.
2. Абсолютна відповідальність. Придбання тварини чи рослини – це наша безумовна згода на повну відповідальність за їх життя. Не можна купляти живу істоту, не думаючи наперед про те, що їй буде потрібен цілодобовий, багаторічний догляд. Це не іграшка для дітей чи забавка для дорослих. Це ж саме стосується не лише тварин, але й рослин. Загубити рослину – теж гріх і вбивство. Тому, перш ніж придбати новий вазон до своєї оселі, будьте ласкаві більше дізнатися про особливості вирощення цієї культури. Чи не буде їй надто спекотно у вас? Чи не замерзне вона від холоду? Як часто, і як багато її треба підливати? Яким способом можна уберегти цю культуру від шкідників? Хто буде турбуватися про рослину за час вашої тривалої відсутності вдома? Ці, та ще цілий спектр подібних питань, слід з’ясувати задовго перед тим, як приносити горщик додому. Домашні рослини це не лише предмет інтер’єру, але живі істоти, яких можна вбити байдужістю, лінню чи некомпетентністю. Християнин любить природу – Боже творіння, та ставиться до неї не тільки з любов’ю, але й повагою та турботою. Для того, щоб квіточка розцвіла їй треба не тільки сонце, тепло та волога, але й любов і догляд людей. Якщо у вас постійно вмирають рослини, або немає жодних, – це доволі тривожна ознака і доволі сумнівна характеристика вам.
3. Рибки не можуть нічого сказати. Тримати удома акваріум колись було «модно», «престижно». У багатьох офісах й нині стоять величезні акваріуми з екзотичними рибками. Немає нічого поганого, коли людина милуючись премудрістю Божого задуму, дивлячись на творіння Господнє, може віддавати хвалу самому Творцю. Біда лиш, коли людина стає байдужою до справи, якою колись раптово загорілась. І, як показує практика, те що швидко загоряється, швидко згоряє. Погоджуючись на розведення рибок, чи інших мешканців акваріуму чи тераріуму, ви повинні усвідомлювати всю відповідальність за те, що лежатиме тепер на ваших плечах. Я не спеціаліст у питаннях акваріумістики, але точно знаю, що рибкам слід завжди мати чисту воду, вона повинна бути не надто холодною, ні занадто теплою. У рибок повинен бути регулярний, свіжий і відповідний корм. Їм треба справну лампу та працюючий компресор. Ще треба знатися на сумісності порід, щоб одні риби не поїли інших та ще сотня, а може й тисяча інших дрібниць для того, щоб заведені нами риби не страждали. Тому, не бійтеся визнавати, що вам щось може не виходити ідеально. Обов’язково будьте готові консультуватися зі спеціалістами, майте кілька номерів телефону, а при потребі, чесно та вчасно визнайте свою нездатність добре турбуватися про когось із представників домашньої флори чи фауни. Якщо вашим тваринам і рослинам у вас погано, то для всіх буде краще, коли ви віддасте їх тим людям, які про них належно потурбуються. У цьому немає нічого стидного. Навпаки – це покаже вас лише з кращого боку.
4. Тварини, як спосіб заробітку. Для багатьох людей розведення екзотичних або породистих тварин стає основним способом прибутку. В занятті такого роду, в принципі, немає нічого гріховного. Однак, якщо людина перестає любити тварин, а все більше любить гроші, вона мимоволі змінює своє ставлення як до одного, так іншого. Відомо безліч випадків, коли замість трьох-п’яти котів, з якими можна чудово впоратися, люди займаються «бізнесом на крові». Вони розводить чи беруть під реалізацію неймовірну кількість тварин, (а це десятки нещасних істот), за якими не може бути належного догляду. Такі тварини завжди в паразитах, брудні, від них смердить сечею та не тільки нею, вони майже завжди хворі на смертельні хвороби, і дуже часто помирають уже за кілька днів після проджажу новому власнику. Для таких “бізнесменів” немає жодних проблем, якщо хтось із тварин помре – все одно в них залишаються ще десятки інших. Яких, до всього, слід ще й годувати, якщо не продаси. А тепер пригадаймо, що собака чи кіт стають повноправним членами багатьох родини у всьому світі. Подумаймо, наскільки цинічно та жорстко виглядає розведення друзів на продаж. Якщо вже тварини приносять вам прибутки, то будьте такі добрі, вкладати певну частину отриманих грошей у їх належний догляд: безпечний і корисний корм відповідно до віку тварини, чистий лоток, вчасну вакцинацію, тощо.
5. Християнське виховання. Серед іншого воно полягає в цілеспрямованому навчанні дітей базових євангельських і загальнолюдських цінностей. Із перших років життя батьки повинні вчити своїх дітей того, що знущатися над тваринами великий гріх, за який обов’язково, рано чи пізно, вони самі будуть нести відповідальність перед Богом, а іноді й ще тут, за життя на землі. А те, що називають дитячою немотивованою жорстокістю, дуже часто має хоча й приховані для стороннього ока, все ж, доволі конкретні мотиви. Звичайно, батьку чи матері відповісти фізичним насиллям на їх насилля та злісьт дитина не зможе. Але вона зможе з величезною, буквально бісівською насолодою відривати в комах лапки чи крила, проколювати їх тільце голкою, приклеювати до зошита чи палити запальничкою, здирати з кота живцем шкіру, знімати це на відео та виставляти в соціальні мережі. Існує чимало причин того, що діти намагаються на тваринах «відігратися» за зневажливе ставлення до себе вдома, в школі чи на вулиці. Тому, поруч із теорією благочестя, батьки повинні прагнути тримати благодатну, мирну атмосферу вдома, а турбота про домашніх улюбленців повинна бути з перших років життя одним із найважливіших батьківських уроків. Якщо дитина побачила, як батько пнув собаку чи кота, при нагоді вона обов’язково захоче й собі це повторити. Якщо ж дитина бачить, як батьки годують і розводять тварин – то й собі захочуть так зробити коли виростуть.
6. Мама, купи цуцика! Під впливом мультфільмів, прочитаних книжок чи просто, в силу внутрішньої конституції, діти часто просять батьків дозволу завести тварину. У такому випадку, батьки повинні ретельно зважити всі за та проти цього, виходячи з конкретних умов конкретної сім’ї. При цьому, слід розуміти дві речі: навіть найбільш добрі та щирі діти не мають достатньо внутрішніх ресурсів для того, щоб належним чином опікуватися будь-яким cвоїм улюбленцем. Одного дитячого бажання та сотень обіцянок – замало. Окрім того, що діти й за собою не можуть самостійно доглядати, основну частину розпорядку їхнього дня складають заняття в школі, гуртки, секції чи інші справи поза домом. З цього погляду, батьки, які самі не мають бажань завести удома тваринку, повинні максимально тактовно переконати дитину, що це стане можливо лише тоді, коли вдома будуть належні умови для цього. Ніхто ж не хоче, щоб тваринка померла? Якщо дитина в домі не одна, а має старших братів або сестер, проблему вирішити ще простіше. Хтось із старших може допомагати молодшому в догляді, а тому, жодних вагомих підстав відмовляти дітям у їх мріях немає. Із іншого боку, домашній улюбленець для дитини може стати не просто другом, але й чудовим вчителем порядку, розпорядку, відповідальності, моралі й інших чудових якостей, які стануть у нагоді їм у дорослому житті. Зрештою, це той час, коли навіть маленька дитина хоче бути дорослою та прагне вчитися кимось опікуватися та когось любити. Насправді, це дуже дорого вартує в наш час. Той, хто не радів маленькій киці в дитинстві, чи не хоронив ридаючи померлого вухатого друга, залишатиметься на все життя обділений чогось дуже важливого. В ідеалі батьки не тільки не повинні забороняти тварин тримати удома, але й навпаки – мали б усіляко заохочувати та допомагати своїм дітям жити максимально повним щаливим життям. І ця повнота не можлива без життя поруч і в дружбі з домашніми тваринами. Однак, ще раз наголошу: діти є діти, й без допомоги дорослих на перших порах їм буде непросто. І самі дорослі мають про це пам’ятати в першу чергу.
7. Цирк і насильство. Більшість розвинутих країн світу відмовляються чи вже відмовилися від використання тварин задля розваг. Цирк, особливо цирк в країнах бувшого СРСР, це немилосердне, гріховне, антигуманне дійство, що за своєю цинічністю мало чим відрізняється від полювання. Там теж життя та здоров’я тварин приноситься в жертву людині без всілякої потреби, виключно задля чужого задоволення. Християни повинні усвідомлювати всю аномальність таких шоу, а тому, шукати альтернативних способів розваг та альтернативних способів ознайомлення дітей із різними видами тварин. Чудовим рішенням є відвідування сучасних приватних «контактних» зоопарків, де відвідувачі можуть погладити тварин, підійти близько до них чи погодувати спеціальною їжею, яка продається на місці. Християни не тільки не схвалюють використання тварин у цирках, але й мають чітку позицію щодо цього. Якщо у вас буде можливість ясно її засвідчити – не мовчіть. Ми проти насильства над тваринами, навіть якщо воно традиційно прикрите «благими намірами».
8. Фанатична любов. Протилежною стороною людською байдужості є надмірна любов до тварин. «Чим більше я пізнаю людей, тим більше люблю собак». Чули таке? Для християнина важливо триматися золотої середини та не кидатися з одних крайнощів у інші. Від повної байдужості, цинізму та жорстокості до незрозумілого, нічим не обґрунтованого фанатичного обоження чотирилапих. Багато людей вважають домашніх тварин не просто повноцінними членами своїх родин, але й люблять їх значно більше за своїх рідних. Вони гладять їх частіше, ніж гладять рідних дітей, цілують їх частіше, ніж цілують власних чоловіків, спілкуються та розмовляють із ними багато частіше, ніж роблять це з власними батьками. Не буду говорити про крайні форми збочень та статевих перверзій, які є формами слабоумства. Все ж, дозволяти облизувати свій рот чи спати в одному ліжку з собаками й котами – це речі недопустимі не лише з точки зору психології, але й гігієни. І нехай ви думаєте, що собаки та коти чисті тварини, не слід забувати, що в тварин і людей різне уявлення про чистоту, а головне – різні типи паразитів. Те, що ніяк не шкодить тваринам людям, тим більше дітям, може завдати неймовірних проблем. Любіть тварин, але не любіть їх більше за людей. Християни прагнуть триматися здорового глузду та здорових пріоритетів. У цьому контексті легко вирішується дилема питання збору коштів для хворих. Якщо людина стоїть перед вибором кому перше допомогти – людям чи тваринам – безумовно, спочатку треба обирати людей. Якими б милими не були тваринки, і якими б жорстокими не були люди. Ще один приклад збоченої любові. коли люди в стані старечої деменції чи шизофренії оточують себе котами. Десятками котів. Звісно, в глибині проблеми це не любов до котів, а проекція на нерозтрачені батьківські інстинкти та нездатність будувати здорові стосунки з людьми. У подібній ситуації таких людей слід лікувати, іноді – «насильно». Проблема тут не в любові до тварин, а в хворобі власників. На жаль, це явище досить поширене та вимагає системного вирішення, співпраці лікарів, родичів, сусідів, соціальних служб і парафіян.
Якщо наших улюблених домашніх тварин, майже членів родини чи навіть ближче них, у раю не буде та бути не може, тоді й багатьом людям не потрібен такий рай, а відповідно – не потрібно ходити до храму та вести благочестиве життя. Якщо ж навпаки, віруючі приходять до думки, що вічне життя можливе й для тварин і ми колись знову зустрінемося, то кидаються в іншу крайність – хоронять тварин із особливими почестями, ставлять їм дорогі надгробки та пам’ятники, (часто хрести), й навіть моляться за них, пишуть їхні імена для поминання священику в храмі, нікому не говорячи при цьому, що «новопреставлений Василій» це не померлий родич, а к і т…
Правильна відповідь на це питання така: ми не знаємо цього напевне. У нас про це недостатньо інформації, щоб судити однозначено. З одного боку ми розуміємо та приймаємо, що всі тварини та рослини це теж добре творіння Боже, яке не мало б помирати через людські гріхи. Із іншого боку, треба відверто визнати, що Рай – це «Святе Святих», і туди не можна потрапити просто по факту свого народження. Навіть не всі християни спасаються та будуть в Раю. До Раю не потраплять навіть ті, хто таки робить щось для свого спасіння, але робить це недостатньо, невірно, не так, як потрібно. Годі говорити, що саме з цієї причини ця грань сотеріології (вчення про спасіння)залишається для нас прикритою.
Християни люди тверезі, а тому думають не про те, чи буде Шарік у Царстві Божому. Він може й буде там, бо Бог любить своє творіння, навіть не розумне і несловесне. Біда в тому, що по своїй любові Бог Шаріка прийме, а тебе ні, бо Шарік не мав свободи волі та вибору, жив лише вкладеними в нього законами – інстинктами. А от ми, люди, кожного разу грішили цілком свідомо, добровільно, чудово розуміючи, що порушуємо заповіді Божі, чим свідомо відмовляємося від життя в Царстві Небесному. Тому, перші ніж літати своїми думками в далекі абстракції, слід повернутися на землю, до свого пристрасного та грішного життя та виправляти його. На початку рейсу стюардеса нагадує, що в аварійній ситуації батьки спочатку повинні одягнути рятувальний жилет на себе, а потім на дитину. Якщо цього не зробити – можуть загинути обидвоє. Щось схоже й тут – спасися сам, і цим спасеш свою кицю. Молитися за неї не треба, й хрестів на могилах не потрібно. Але навіть матеріалісту слід завжди вести себе з уваги на те, що людина – це не тільки вершечок харчового ланцюжка, але й цар природи та дитя Боже, наділене не тільки здоровим глуздом, але й сумлінням – совістю. Керуючись її підказками ми зможемо знайти відповідь на найбільш складні питання власного світобачення. Подумаймо про це.