Актуальне питання щодо календарного часу у церкві.
Усі ми живемо у часі та просторі. Людина ще здавна, мабуть, з перших проблисків своєї свідомості замислювалася над плином часу, прагнучи його зрозуміти та систематизувати. Ці прагнення виражені у системах виміру часу, так званих календарях.

Слід зауважити, що сьогодні на планеті існує близько 20 систем виміру часу. Функціональною основою виміру служать фази Сонця, Місяця, окремих сузір’їв; початок відліку теж різний: європейці ведуть відлік від дати народження Іісуса Христа, мусульманський світ — від народження Магомета, ізраїльтяни — від пропонованої іудаїзмом дати сотворення світу (5508 р. до Р. Х.). Навіть у нашому містечку мікроклімат сумісного проживання православних та католиків у значній мірі будоражиться календарним різноманіттям основних християнських свят Пасхи та Різдва Христового. Усе це спонукає до необхідності розуміння календарної проблеми.

Древнє-римський календар

Слово “календар” походить від латинської назви першого дня кожного місяця — календи (Kalendae). Цього дня у древньому Римі боржники платили проценти своїх позичок, для обліку яких заводили спеціальні боргові книжки, що називалися calendariun.

Спочатку рік, який, за переказами, встановив Ромул, називався “Ромулів рік” і налічував лише десять місяців. Першим місяцем року був березень (Martius). Згодом цар Нума Помпілій збільшив кількість місяців у році на два — і їх стало дванадцять, як тепер. Однак справа ускладнювалася тим, що місяці не мали точно встановленої кількості днів, що врешті-решт призвело до цілковитого хаосу. Пори року перестали збігатися з місяцями, які б їм відповідали. Ось як про це писав Світоній: “Через недбалість жерців календар був у такому безладі, що свято жнив вже припадало не на літо, а свято збору винограду — не на осінь”.

Юліанський календар («старий стиль»)

Усунути плутанину, внести ясність і чіткість у систему обчислення часу випало на долю самому Гаю Юлію Цезарю. Реформа календаря, запроваджена Цезарем (46 р. до н.е.), відіграла важливу роль як у житті древніх римлян, так і сучасних народів Європи. За дорученням Цезаря астроном Созіген встановив річний цикл, що мав 365 днів і 6 годин, та визначив кількість днів кожного місяця.

Щоб не було плутанини з цими 6 годинами, вирішили впродовж чотирьох років умовно “назбирати” із них одну добу і добавити її до лютого. Так з’явився високосний рік: три роки мали по 365 днів, а кожен четвертий — 366.

Початок року Цезар переніс із березня на 1 січня, тому що в цей день римські консули вступали на свою посаду і починався новий господарський рік. Основою літочислення у Римі був 753 рік до н. е. — так званий “рік заснування Риму”.

Назви римських місяців пов’язані з іменами міфічних богів, імператорів та з порядковими числівниками. Ось які місяці мав римський рік:

січень — Ianuarius (на честь Януса — бога початку і кінця);
лютий — Februarius (від назви обряду очищення februum);
березень — Maptius (на честь Марса, бога війни, батька Ромула і Рема);
квітень — Aprilis (на честь Венери/Афродіти/богині кохання);
травень — Maius ( на честь Майї — матері Меркурія);
червень — Iunius (на честь богині Юнони — дружини Юпітера);
липень — Iulius (на честь Гая Юлія Цезаря);
серпень — Augustus (на честь імператора Октавіана Августа);
вересень — September (від числа septem — 7);
жовтень — Oktober (від числа octo — 8);
листопад — November (від числа novem — 9);
грудень — December (від числа decem — 10).

Лише у VI ст. н. е. християнський письменник Діонісій вперше став визначати події роками від народження Ісуса Христа, ввівши у такий спосіб історичне поняття “нової ери”.

Григоріанський календар («новий стиль»)

Календар, запроваджений Цезарем, одержав назву “юліанський” і без претензій прослужив Європі півтори тисячі років. Але згодом і тут виявилась помилка: земний юліанський рік був довшим за астрономічний сонячний на 11 хвилин і 8,4 секунди. Ця незначна різниця за кожні 128 років складала одну добу, а на кінець ХV століття похибка досягла 10 днів. Це й спонукало Папу Римського Григорія ХІІІ у 1582 році штучно пересунути земний календар на 10 днів вперед і постановити, щоб на кожні наступні 400 років відкидалося три високосні дні. Ця система літочислення одержала назву григоріанського календаря. На сьогодні різниця між старим (юліанським) та новим (григоріанським) стилями складає 13 днів.

Календарна проблема обчислення пасхалії

Католики та протестанти ведуть свої церковні календарі за новим стилем, основна частина православних, в тому числі і наша Українська Церква — за старим. Чи можливо для зручності перейти нам на новий стиль? Актуальність цієї проблеми для нашого міста очевидна: мікроклімат сумісного проживання католиків та православних значно потерпає від календарного різноманіття святкування основних християнських празників — Різдва Христового та Пасхи. Це, у свою чергу, породжує низку проблем — від сімейних непорозумінь до місцевих пророкувань єдиного календаря. У чому ж тут проблема і яке її вирішення?

По-перше, мало хто знає, що відлік часу визначається неоднотипно. Сучасна астрономія має справу з кількома моделями року:

  1. Сидеричний (зоряний) рік — це період одного оберту Сонця по відношенню до нерухомих зірок. Він налічує 365,2564 діб і вважається астрономічно найточнішим.
  2. Тропічний рік — період проходження Сонця між точками весняного рівнодення (365,2422 діб).
  3. Аномалістичний рік — період проходження Сонця через перигей видимої геоцентричної орбіти (365,2596 діб).
  4. Драконічний рік — період проходження Сонця через один вузол Місяця на екліптиці (346,6200 діб).

Юліанський календар базується на сидеричній моделі, а григоріанський (новий стиль) — на тропічній, внаслідок чого перший є найбільш точним із систем земного літочислення. До речі, у науці папське нововведення протрималось аж один рік: вже у 1583 астроном Скалігер повернув астрономічні обчислення на базу юліанського періоду. Нового стилю, до речі, не прийняв і відомий астроном Коперник.
По-друге, штучне усунення тринадцяти днів призвело до того, що за новим стилем не ведуться ніякі історичні обчислення.
По-третє, григоріанський календар має великий суто технічний недолік — за ним неможливе співвіднесення місячних та сонячних рівнянь, у результаті чого самі католики та протестанти спочатку обчислюють Пасху за юліанським календарем, а потім просто переводять ці дати на новий стиль.
По-четверте, історія свідчить, що насильне введення нового стилю для православних Речі Посполитої використовувалось як один із елементів окатоличення, а не астрономічної істини.
І, з релігійної точки зору, найголовніше: за григоріанським календарем (у католиків та протестантів) унеможливлюється обчислення дня святкування Пасхи. Наприклад, за період 1850-1950 рр. західні християни 15 разів (!) святкували Св. Пасху раніше за єврейську, що суперечить навіть логіці євангельських подій та всім канонічним нормам.

Католицька сторона визнає й астрономічну неточність григоріанського календаря, і його проблематичність для церковного користування. Намагається виправити останнє: створити новий церковний календар з прив’язкою святкування Пасхи до постійної дати.

У науково-суспільному плані вже більше століття точаться суперечки навколо створення універсального, т. зв. “вічного календаря”. З 1923 р. створено при Лізі Націй спеціальну комісію з календарної реформи, яка діє і сьогодні при ООН.

Календарна проблема святкування Різдва Христового

Якщо обчислення православної пасхалії за юліанським календарем цілком відповідає соборній нормі Церкви, то святкування Різдва Христового з початку ХХ століття почало набувати ознак громадянської проблемності. Декретом РНК від 24 січня (8 лютого) 1918 року у Російській республіці (згодом в СРСР) було введено західноєвропейський (т. зв. «громадянський григоріанський) календар. Технічно це було виконано наступним чином: після 31 січня наступний день вважати 14 лютого.

З 15 жовтня до 8 листопада 1923 р. патріархом Тихоном була здійснена спроба переходу на цей «новий» стиль, але через не сприйняття цього нововведення народом ця реформа була відкладена. І святкування так званих «нерухомих» празників (тобто датованих сонячним календарем) набуло проблемності: у Мінеї Різдво Христове стоїть під датою «25 грудня» — а святкуємо його 7 січня. Святкування Нового року опинилось у Різдвяному пості, що є нонсенсом церковно-громадянського порядку.

Ця ж проблема виникла й у ряді інших країн, що перейшли на західноєвропейський календар. З метою її подолання була скликана нарада Помісних Православних Церков у Константинополі у 1923 р., учасники якої прийняли не «григоріанський», а так званий «новоюліанський» календар з періодом накопичення похибки в один день за 40 тисяч років.

З 1923 року і по сьогодні всі Православні Помісні Церкви пасхалію обчислюють за юліанським календарем (тобто «старим») стилем.

Українська, Єрусалимська, Сербська, Грузинська й окремі афонські монастирі для обчислення «нерухомих» свят користуються юліанським календарем, а усі решта Православні Помісні Церкви – новоюліанським, який, до речі, з 2800 року буде повністю співпадати з григоріанським.

Проблема «нерухомих» празників посилиться з 2100 року, коли різниця між старим і новим стилем досягне 14 днів, тобто Різдво Христове доведеться святкувати вже не 7-го а 8-го січня.

Таким чином, григоріанський календар серйозно спотворює пасхалію, а юліанський створює проблеми для «нерухомих» свят. Як ця проблема вирішиться – невідомо. Але для кожного з нас достеменно однозначним повинно бути інше: не можна змішувати цінність віри з її богослужбово-обрядовим виразом.

Календарні системи – це математичні схеми співвідношення руху і положення небесних світил. Вони сприймаються церковною свідомістю в такій мірі, у якій допомагають виразити істинність віри, але ці календарні системи ніколи не повинні стати над істинністю віри – ні в об’єктивно-церковному, ні в суб’єктивно-особистому аспектах.

Джерело